Bowers & Wilkins Nautilus — це все і навіть більше. Огляд флагмана
(за матеріалами Bowers & Wilkins)
Nautilus — це все і навіть більше. Незважаючи на те, що цій чудовій акустичній системі вже 30 років, вона, як і раніше, привертає увагу та підкорює серця.
Все, що стосується Nautilusа, здається малоймовірним. Перш за все, те, як вона виглядає — і важко уявити собі драматичнішу чи нетрадиційнішу форму в будь-якій колонці, не кажучи вже про ту, яка існує вже три десятиліття. Вражає і ціна, дуже вагома сума, яку можна витратити на автомобіль своєї мрії, не кажучи вже про колонки. Але, можливо, найнеймовірнішим аспектом із усіх є історія про те, як вперше з'явилась Nautilus. Це не звичайний продукт, в кожному сенсі цього слова.
Повернемося до витоків. З самого початку Джон Бауерс (John Bowers) усвідомив, що форма та конструкція корпусу гучномовця мають величезний вплив на загальне звучання його акустичних систем.
Один з його перших продуктів, напрочуд авангардний DM70C, чудово відображав гнучкість його мислення: він не збирався допустити, щоб його пошуки справжнього звуку були скомпрометовані чимось настільки банальним, як проста «коробка». По суті, він хотів створити гучномовець, який би взагалі не звучав як гучномовець — швидше він забезпечував би до того реалістичне виконання, що слухач повірив би, що він переживає або саму живу подію, або найкращий запис цієї події...
Джон Бауерс та перший зразок серії 801, 1979 рік
Це призвело до новаторського задуму. У 1970-ті в основному все було пов'язано з використанням нових форм і конструкцій для корпусів: спочатку з'явилася конфігурація Tweeter-On-Top, за якою вийшла трикорпусна конструкція 801-го кабінету, потужного до того, що його впливу було не чутно. Але поряд з цими проектами, кожен з яких надав як успішні продукти, так і основні технології Bowers & Wilkins, які ми використовуємо досі, Джон також займався іншим, загалом більш експериментальним напрямком досліджень, який не був пов'язаний з будь-якими конкретними строками чи вимогами.
За словами керівника відділу досліджень SRE (Steyning Research Establishment — Дослідницького центру Steyning) доктора Пітера Фрайєра (Dr Peter Fryer), натхнення для того, що згодом стало Nautilus, «...прийшло прямо зверху. Джон Бауерс був загалом одержимий удосконаленням гучномовців. Він хотів, щоб його компанія почала ретельно вивчати всі аспекти конструкції динаміків та вигадала щось особливе. Йому не потрібно було заробляти гроші чи продавати у величезних кількостях. Це просто потрібно було зробити – трохи схоже на сходження на Еверест».
У якийсь момент, наприклад, енергія Джона була зосереджена на розробці дипольних або безтилових (open baffle) гучномовців, у яких звукові хвилі, що розповсюджуються назад, могли вільно випромінюватись. Теоретично це означало, що ви втратили акустичну дію «вкладу» корпусу, тому що в типовому динаміку високі та середні частоти мають тенденцію поширюватися променем, вперед і назад. А це означає, що звукові хвилі, що розповсюджуються назад, іноді відбиваються в акустичних системах від внутрішніх поверхонь корпусу.
Зрештою, диполь без задньої стінки виявився глухим кутом: якою б винахідливою не була форма прототипу, слухачі завжди могли визначити характер окремих матеріалів дифузорів, що використовуються в динаміках. А потім, на превеликий жаль, Джон помер наприкінці 1987 після нетривалої боротьби з раком, так що продовжити пошуки випало команді інженерів SRE — і, зокрема, Лоуренсу Діккі (Laurence Dickie).
Джон Бауерс був повністю одержимий удосконаленням гучномовців (доктор Пітер Фрайєр)
Інший підхід
За словами доктора Фрайєра, Джон навмисно доручив виконання свого проекту лише одному інженеру, «з дуже простим завданням вивчити все і зробити все необхідне, навіть нетрадиційне, щоб зробити найкращий спікер, який будь-хто колись чув». Лоуренс Діккі – для всіх його колег просто Дік – став цим інженером.
Дік вибрав новий підхід. Замість відкритого диполя він повернувся до ідеї корпусної колонки, але взявся переоцінити те, як працює сам корпус. Відмова від звичайної коробки і натомість встановлення динаміків у довгих прямих циліндрах «лінії передачі» (transmission-line) виявилася багатообіцяючою: з використанням труб, заповнених абсорбуючою волокнистою ватою, конструкція прагнутиме поглинати звук, по суті роблячи кожен корпус перевернутою версією звичайного рупора.
Зробивши ще один великий крок вперед для того часу, Дік вирішив поєднати цей конструктивний підхід із новим підходом до драйверів. Тоді у всіх своїх гучномовцях на середніх частотах Bowers & Wilkins використовувала гнучкі дифузори, а її культова жовта діафрагма з арамідного волокна стала всесвітньо відомою в моделі 801 і в багатьох інших конструкціях з портфоліо компанії. Але Дік прагнув іншого шляху, використовуючи жорсткі поршневі дифузори у всіх відрізках частотного діапазону. Безумовно, це був екзотичний підхід, який, як і раніше, складно масштабувати на більш компактні та доступні за ціною гучномовці.
Жорсткі дифузори, як правило, мають досить обмежену смугу пропускання, тому для правильного відтворення кожної смуги частотного діапазону конструкції прототипів мали мати чотирисмугову, а не трисмугову конфігурацію — з двома середньочастотними дифузорами, а не одним (один призначений для нижніх частот середнього діапазону, інший — для верхніх). Але пам'ятайте, що якщо стисло, то Джон поставив за мету просто створити кращу колонку з будь-коли почутих, а не щось, прив'язане до даної форми корпусу, ціни або строків.
Отже, озброївшись цією свободою дій, Дік взяв концепцію алюмінієвого твітера, що використовувалася в моделі 801, і розширив її до серії більших алюмінієвих середньочастотних дифузорів з метою гарантувати, що проблема «чутності», яка так заважала тим більш раннім дипольним системам і колонкам без задньої стінки (де слухачі могли визначити характер кожного дифузора) просто не будуть проблемою в цьому випадку. Оскільки всі дифузори зроблені з одного і того ж матеріалу, теоретично ви більше не могли чути ніяких переходів у характері роботи динаміків.
Зліт гидкого каченя
У той час пташеня, яке зрештою виросте в Nautilus, було доволі дивною пташкою. У всіх ранніх роботах над прототипом три середньочастотні та високочастотні «лампи» були підключені до звичайного закритого басового корпусу, за концепцією, схожою на підхід, використаний у 801-й. Однак тести на прослуховування були менш ніж задовільними, показуючи дуже помітну неоднорідність характеру звучання басового та решти трьох динаміків у системі — адже саме цього Дік намагався уникнути. Незабаром стало зрозуміло, що для того, щоб відповідати звуковій чистоті трьох алюмінієвих динаміків у відповідних подовжених корпусах, басовому динаміку також знадобиться власна труба. І це стало проблемою, тому що використання того ж підходу з прямою трубою для 30-сантиметрового (12-дюймового) басового драйвера вимагатиме прямої трубки довжиною близько трьох метрів. Ефектно, звичайно, але не зовсім по-домашньому.
Отже, він повернувся до креслярської дошки. Експерименти показали, що звуження до форми рогу, а потім його скручування працюватиме так само добре, але займатиме набагато менший об'єм, ніж пряма труба з постійним поперечним перетином. Використовуючи цей прорив, Nautilus справді почав набувати форми, в якій ми його знаємо. Підхід з трубкою, що звужується, застосували і до інших трьох трубок: по ходу зменшення діаметра трубки, демпфуюча вата всередині кожної з них стискалася сильніше і ще більше зменшувала резонанс. Завдяки тому, що всі чотири драйвери діють як ідеальні поршні в межах своїх частотних діапазонів, конструкція прототипу дозволила створити справді безшовну тривимірну звукову сцену, що точно відтворює всі основні частоти.
Nautilus народився
Ця нова форма і новий підхід до дизайну драйверів все ще потребують останніх штрихів естетичного доопрацювання: ви можете бачити на деяких зображеннях прототипів 1991 і 1992 років, що, хоча загальна форма перетворилася на відомий сучасний вигляд, над нею все ж таки була проведена звістна робота для досягнення остаточної форми Nautilus. Це завдання було покладено на Елісон Рісбі (Alison Risby) з Брайтонського коледжу мистецтв, яка ретельно виліпила майже точну форму, додавши нюанси та вигини до акустично правильних структур Діка. І, врешті, після майже п'яти років роботи, народився Nautilus.
Але звідки взялася сама назва? Дік може взяти на себе відповідальність за це, хоча він щосили намагається вказати, що форма його творіння має стільки ж спільного зі скромним равликом, скільки і з більш екзотичним морським молюском. Справді, нещодавно він пожартував, що в якийсь момент команда серйозно розмірковувала про те, щоб охрестити свою нову акустичну систему «Брайан» на честь однойменного равлика з популярного тоді телешоу «Чарівна карусель» (The Magic Roundabout). Ми задоволені тим, що вони передумали, хоча навіть сьогодні у спільноті Bowers & Wilkins прийнято називати пару Nautilus, з любов'ю та чималою шанобливістю, «равликами».
Дік залишив Bowers & Wilkins у 1997 році, але його творіння продовжує жити в портфоліо Bowers & Wilkins. І, як і слід було очікувати, для створення Nautilus потрібно стільки ж навичок, скільки для його проектування. У наші дні кабінети виготовляються на Дейл-роуд в Уортінгу, і складаються з трьох частин — передньої, а також лівої та правої напівсекцій.
Вони повинні бути з'єднані разом і ретельно відшліфовані, щоб прибрати будь-які видимі стики — і це тільки початок любовної роботи, що йде в процесі збирання. Покриття наноситься вручну — зазвичай це 12 шарів фарби та лаку, хоча це залежить від обробки, яку обирає клієнт. Стандартно Nautilus випускається у сріблястому, чорному або темно-синьому кольорі, але за бажанням ви можете обрати будь-який колір, якщо це можливо. Ми бачили, як покупці поєднували свій Nautilus з класичним червоним Ferrari Rosso Corsa та зеленим Porsche Viper, із сучасним Audi Daytona Grey і навіть – що примітно — з рожевим лаком для нігтів. І, мабуть, найбільш трудомісткий процес — це заключний етап, ретельне машинне полірування цих чуттєвих вигинів для створення приголомшливої блискучої обробки, яка так важлива для привабливості дизайну. Щоб відполірувати Nautilus до необхідного стандарту, потрібно три дні. Три дні на одну колонку.
Встановлення та налаштування потребують навичок
Nautilus також потребує ноу-хау для правильного встановлення. Технічно це напівактивна конструкція із зовнішнім кросовером, розташованим між підсилювачем та підсилювачами потужності. Кожен кросовер ретельно узгоджується з кожним динаміком на заводі під час складання: якщо вам коли-небудь не пощастить пошкодити динамік і знадобиться його заміна, можливо, доведеться відрегулювати кросовер, щоб він точно відповідав цьому новому динаміку.
Така конфігурація означає, що кожному динаміку потрібне власне посилення, тому для управління Nautilus вам знадобиться вісім моноблочних підсилювачів потужності на пару - або, у крайньому випадку, чотири стереопідсилювачі. Причому рекомендуються підсилювачі потужністю від 100 Вт, причому для низькочастотного драйвера оптимальні 500 Вт. Таким чином, вам потрібно закласти в бюджет приблизно стільки ж (або навіть більше) на вихідні компоненти та підсилювачі, скільки ви витрачаєте на самі колонки.
І, нарешті, характер самої акустики. Nautilus створює надзвичайно широку сцену та виняткову дисперсію: він віддає багато енергії. Залежно від акустики вашої кімнати для прослуховування, ви можете виявити, що це викликає проблеми - нерідко можна виявити поглинання на стелі в кімнатах, призначених для використання з Nautilus.
І все ж таки... і все ж таки, незважаючи на весь час і зусилля, необхідні для його створення, незважаючи на його складність, вартість і необхідні для його запуску додаткові витрати, Nautilus залишається, як ми сказали на початку, іконою нашого бренду. Ми виробляємо його вже майже 30 років, і навіть сьогодні це, як і раніше, особлива річ, на яку варто подивитися. На відміну від моделі 808 він не був призначений для досягнення цільового рівня звукового тиску; на відміну від 801, він ніколи не призначався для того, щоб бути напрочуд точним і достатньо надійним, щоб упоратися з вимогами студійного життя. Nautilus занадто тендітний і, якщо чесно, артистичний, щоб витримати таку строгість. Це екзотичне, рідкісне, вимогливе, але неймовірно корисне творіння для тих, хто може собі це дозволити і змиритися з його слабкостями. Головне, що він був розроблений, як найкраща колонка, яку хто-небудь коли-небудь чув — і крапка.
Ми залишимо вас із однією останньою думкою. Нас часто запитують, чому ми не встановлюємо в Nautilus алмазний твітер. Відповідь, звичайно ж, полягає в тому, що проста заміна одного лише твітера не спрацює: пам'ятаєте, первісна конструкція Діка вимагала однакових матеріалів дифузорів для всіх динаміків саме тому, що це гарантувало відсутність чутного переходу в характері в кожному діапазоні частот. Таким чином і іншими словами, встановлення алмазного твітера в Nautilus також означатиме розробку трьох інших більших алмазних куполів, включаючи алмазний басовий дифузор діаметром 30 см (12 дюймів). Що ж, давайте просто скажемо: «Цього не буде» і залишимо все як є, чи не так...
Також вам буде цікаво: Технології Bowers & Wilkins
